Сарата заснована 1822 року пастором Іґнацом Ліндлем. 10 березня 1822 року І. Ліндль виїхав до нового місця проживання — Сарати. Слідом за ним приїхала і його паства. З листа одного з колоністів (від 27 травня 1822 року), опублікованого Г. Далтоном, відомо, що 1 квітня в Сарату прибуло 50 возів з переселенцями. До кінця 1822 року до Сарати переселилися ще 40 католицьких сімей з Баварії і стільки ж лютеран з Вюртемберга (за деякими відомостями до 10 000 чоловік). Кожна сім’я отримала від царського уряду по 60 десятин землі. Крім того колоністам видавалося по 2 тис. карбованців на сім’ю для спорудження жител і господарських приміщень, придбання худоби і реманенту. Одночасно вони звільнялися на 50 років від сплати податків, а чоловіки — від рекрутської повинності.
Колонія була влаштована згідно з апостольськими заповідями. Все майно було спільним, панували принципи християнського комунізму. Життя колоністів протікало в обмеженому світі, де вчення І. Ліндля, церква, школа і громада були центрами духовного і соціального життя. Пієтисти прагнули відгородитися від решти «многогрішного зовнішнього світу», замкнутися в своїй громаді.
В 1823 році в Сараті була побудована перша школа, в якій навчалося 68 учнів. В 1840 році була побудована церква Євангельських християн на 515 сидячих місць. Це була єдина в Бессарабії церква, що мала орган. У 1844 році на кошти колоніста К. Ф. Вернера було збудоване перше на території Бессарабії педагогічне училище. В ньому готували вчителів для сільських церковно-парафіяльних шкіл німецьких колоній, а також писарів і землемірів. З часом у Сараті з’явилася єврейська початкова школа, а в 1912 році — російська Церковно-парафіальна школа.
До початку XX століття Сарата набула рис містечка, стала волосним центром Акерманського повіту Бессарабської губернії. Суттєво зросла чисельність населення. Якщо в 1856 році налічувалося 943 мешканця, то в 1890 році — 2500 осіб. У 1874 році був збудований паровий млин. У 1886 році ввели в експлуатацію механічний завод, де працювало 140 робочих, на території міста діяв також чавунно-ливарний завод і фарбувальні майстерні.
В січні 1918 року війська Румунії почали окупацію Бессарабії. 22-річна окупація наклала свій негативний відбиток на соціально-економічне життя краю. В школах навчання дітей всіх національностей велося тільки румунською мовою. 28 червня 1940 року Бессарабія була приєднана до України і в Сараті була встановлена Радянська влада. Між урядами СРСР і Німеччини було досягнуто згоди про те, що німецьке населення може, виявивши на те бажання, вільно і безперешкодно виїхати на територію Німеччини. З Сарати виїхала 161 сім’я. В цей час у Сараті був організований колгосп «Червоний Жовтень», МТС, мото — ремонтний завод. Саратський завод сільгоспмашин, створений на базі ливарного заводу і механічної майстерні випускав віялки, виноградні преси. В 1940 році відкрито середню школу, лікарню на 50 ліжок.
Друга світова війна нанесла суттєві втрати для економіки міста. Після війни саратівці увіковічили пам’ять загиблих у війні спорудженням пам’ятника на братській могилі та символічного кургану Слави.
У післявоєнні часи побудовані будівлі середньої школи та дитячого садку, кінотеатру, вузла зв’язку та держбанку, школа, лікарняний комплекс та інші громадські і виробничі приміщення, заасфальтовано дороги.
Статус смт — рішенням виконавчого комітету Одеської обласної Ради депутатів трудящих від 2 січня 1957 р.
26 січня 2019 року Свято-Покровська громада УПЦ МП на чолі з настоятелем перейшла до Одеської єпархії Православної Церкви України.
